Вишгородському заповіднику –  Національний статус!

Неподалік  від   Києва,  на правому  березі  Дніпра,  на  мальовничих   кручах,  з давніх-давен розкинулося літописне місто Київської княгині Ольги - Вишгород.

Його історія тісно пов‘язана з перебуванням князів Володимира, Ярослава Мудрого, Андрія Боголюбського та інших древніх князів. Саме тут за літописом поховані перші православні святі, брати Борис та Гліб. На їхню честь в часи Київської Русі був збудований  Борисоглібський храм.

Протягом кількох століть Вишгород  вважався одним із найчарівніших міст Давньої Русі. Ландшафти міста і досі чарують своєю одвічною красою: високими кручами, глибокими ярами, п‘янкими  оксамитовими травами. На оголених схилах  пістріє білий пісок та виглядає гончарна глина - Вишгород у давнину був великим гончарним центром.

У Вишгороді просто необхідно було  мати заповідник!

Перша спроба у 1936 році була невдала – заповідник  закрили, а співробітників та директора репресували за націоналізм.

Друге народження – 1994 рік. В цьому році Заповідник  святкує свій ювілей.

Це один із перших заповідників, що виник у важкі часи незалежності -  тоді зникали музеї, в країні розтягувалися фонди, фінансування було мізерне, а збереженням державної культури переймалися лише завзяті люди, які, не зважаючи на всі перепони, працювали над відродженням  минулого.

За ці роки співробітники Вишгородського історико-культурного заповідника, можна сказати, здійснили моральний подвиг – попри всі негаразди зуміли відкрити аж два нові музеї! Слід відзначити і фінансову допомогу та постійну підтримку Управління культури та туризму Київської ОДА.

Ось про ті важкі часи, про становлення заповідника, і відбулася  розмова з Пироженко Іриною В‘ячеславівною, яка останні 10 років керує ним на посаді директора. В заповідник вона прийшла  в перші дні і, власне кажучи, основні перебудови закладу були саме під її керівництвом.

-        Ірино В‘ячеславівно, як вдалося відродити запо-відник?

-        Коли почалася активна забудова Вишгорода, археологи знову  поставили питання – негайне відкриття Заповідника, зробити охоронну зону, зберегти унікальні вишгородські ландшафти. Тоді влада не почула. Лише завдяки титанічним зусиллям Українського товариства охорони пам‘яток історії та культури і особистого втручання Бориса Олійника  1994 року були видані долетворчі документи: Указ Президента України та Постанова Кабміну України, де було прописане створення Вишгородського історико-культурного заповідника. Кажуть, це був один із останніх указів Леоніда Кравчука… І саме з цих документів  Заповідник почав свою роботу.

 До речі, Заповіднику вже тоді планували надати статус  Національний. Але, десь якісь  папірці загубилися – і зараз він має обласне підпорядкування.                   

Нам у спадщину передали невеликий краєзнавчий музей, який належив Музею-заповіднику «Битва за Київ у 1943році»,  разом з  незначним природничим та етнографічним фондом. 

Зараз я можу сказати: нам повезло з часом. Тоді серед населення  не було популярне колекціювання – люди залюбки віддавали старовинні речі, аби  звільнити свої приміщення.     Під час невеликої  експедиції ми могли привезти повну машину раритетних експонатів. Зараз до людей без грошей  не підступитися – за  любу вишиванку, любий горщик вимагають шаленні гроші. Здається, весь етнографічний скарб переїхав до київського «чорного» ринку.

І з приміщенням повезло. В кінці 1995 року Заповіднику передали на баланс старовинний будинок – «Будинок Клюкви», названий в честь свого дореволюційного господаря – добродія на прізвище  Клюква. Сюди  ми і перенесли головний офіс та відкрили першу археологічну виставку.

- Ми вже писали про боротьбу громадськості за збереження унікальних  гончарних горнів. Ви провели титанічну роботу, написали сотні листів, відвідали десятки кабінетів, пройшли кілька  судів, аби зробити Музей давньоруського гончарства

- Вишгород - колискова київського гончарства. Глини, що  лежить  просто  під ногами, тихе плесо Дніпра, яке було артерією між Руссю та Візантією, спонукали до розвитку гончарної справи.

До того ж, велика кількість горшків необхідна була для зберігання харчів - княгиня Ольга збирала велику данину з древлян, 2/3 з якої відправляла до Києва, а  1/3  залишала  в своєму  улюбленому Вишгороді.

В царській імперії саме під Вишгородом, у Межигір‘ї, був закладений один з перших порцелянових заводів Росії.

Його вироби славилися по всій Європі. Навіть у  Великобританії, в одному із музеїв, є окрема зала, присвячена Межигірському заводу.

Під час археологічних розкопок у Вишгороді було знайдено унікальні гончарні горни епохи Київської Русі, які були варварські знищені. Археологи вважають, що на цій території, у давні часи діяло 250- 300 горнів. Знайшли десь 20.

Поряд із горнами була  виявлена «вулиця гончарів» з житловими та господарчими будівлями, в яких знайдено десятки тисяч зразків ремісничої продукції. Рідкісними є горни 2-2,5м в діаметрі, в яких випалювалися одночасно десятки керамічних зразків різноманітного посуду. Значна частина посуду мала клейма гончарів, повні аналоги яких знайдені в Києві та інших давньоруських містах Середнього Подніпров’я. Це вказує на значний експорт продукції Вишгородського гончарного центру.

До відкриття Вишгородського гончарного виробництва найбільш великими центрами гончарства вважалися Київ та Білгород (теперішня Білогородка Києво-Святошинського району). Однак обсяг Вишгородського виробництва на сьогоднішній день вважається найбільш великим. Аналогічних знахідок  на території, яку заселяли східні слов‘яни, не існує.

Під час археологічних робіт виникла ідея – зробити в Вишгороді музей давньоруського гончарства.

Україна має шанс отримати археологічну пам‘ятку світового рівня, що перетворила б звичайний райцентр у туристичну Мекку.

Зараз музейникам вдалося відстояти лише один горн. Решта унікальних горнів  знаходиться просто під ногами. Потрібно лише проводити археологічні роботи.

Історія ж Музея гончарства досить незвичайна. Розмістився  він на невеликому клаптику землі, де планували зробити дитячий майданчик. Після забудови вулиці  тут залишилась старенька хатинка. Офіційно господарів давно виселили, їм виділили кілька квартир, грошову компенсацію, але колишній господар продовжував там жити: без освітлення, без води, без реєстрації…

Теоретично, на цій ділянці повинні були знаходиться горни. Для цього треба було провести археологічні досліди, остаточно виселити людину, адже держава вже компенсувала їхні збитки...  А за всі цим стояла  велика  судова тяганина, кошти, клопіт…

І ось, з‘ясовується  -  на цю землю претендує одна із релігійних громад міста. Тоді ми  вирішили втрутитися і забрати цю ділянку під музей.  Добре, що вона не належала місту. Був великий шанс, що ми б програли: саме в ті часи у Вишгороді  починався будівельний бум.  Офіційно земля належала одній промисловій організації, яка  перейнялася нашою  проблемою  і передали ділянку в користування Заповідника.  За рік  ми пережили  кілька судових процесів,  юридично оформили  будинок та землю і зробили  капітальний ремонт напівзруйнованої халупки… Працювали  на одному подиху. Я вважаю, без проведення Божого тут не обійшлось.

 Але головний об‘єкт, горн ХІІ століття, знайшли лише поруч, під  звалищем. Місцева влада там планувала побудувати гаражі. Переоформити землю вдалося тільки після археологічних розкопок, які  й довели унікальність цього місця. Ось так і потрапив  давньоруський   горн  до музею.

Музей відкрили у 2006 році. В самому музеї виставлені гончарні зразки, які виробляли на тільки в Вишгороді, а й в Межигірській фаянсовій фабриці, що була побудована при монастирі. Зараз на його базі ми робимо майстер-класи по гончарству та писанкарству. Горн експонується в окремому павільйоні. В планах - відтворення точної копії  гончарної печі часів Київської Русі з подальшим виготовленням давньоруського посуду та сувенірів, реконструкція древнього  валу, будівництво нових приміщень для музею. Музей сьогодні став привітним та затишним. Сюди залюбки ідуть наші відвідувачі. Так сталося,  що саме цей музей став найпопулярнішим  місцем  Заповідника.

-        Останній, третій музей, який ви нещодавно відкрили – Історичний музей, теж не менш цікавий за музей гончарства.

- Із самого початку стан музею  був жахливий: пробита підлога, обшарпані стіни. Тільки 2008 року ми змогли  закінчити його  ремонт  і   перевезли туди всі експонати по Вишгородському краю.

В цьому музеї зараз експонуються  кістяне  яйце, унікальне пряслиця, де чітко читаються 58 старослов‘янських знаків, фібули часів Київської Русі, прикраси князів та польські монети ХVII століття. Крім того, в експозиції знаходиться копія Вишгородської (Володимирської)ікони Божої Матері, яка була привезена до Київської Русі,  а пізніше вивезена Вишгородським князем Андрієм Боголюбським із Вишгородського монастиря у Володимир. Зараз ця ікона -   найцінніший експонат  Третяківської галереї, де для неї побудований невеликий храм.

-        Хотіли би її повернути до Вишгороду?

-    Історично склалося, що ікона стала безцінним   надбанням Росії, свята реліквія всього православного  народу, оберіг, що охороняє наше православ‘я майже 1000 років. І у людей, і у речей є своя  енергетика. І коли вони  працюють в унісон  – тоді і виникає диво.  Саме у Володимирі вона стала чудотворною  іконою.

Реституція – не просте питання. Це  стосується і козацьких речей з Межигірського монастиря. Після розгрому козаччини звідси, до Кубані,   вивезли  24 вози козацького скарбу.  А з 1919 року почалися їхні мандри по країнам світу. Зараз більша частина  цих  речей  повернулась на Кубань. Після реставрації  вони експонуються в краснодарському музеї…Я їздила туди, бачила в якому доброму стані знаходяться ці речі, як зроблена унікальна експозиція.  Можна віддати належне росіянам  – вони змогли добитися повернення своєї історичної спадщини. Можливо, якби наш уряд зміг би вчасно домовитися, дещо потрапило б і в наші музеї. Але, не судилося….

Зараз  росіяни ведуть  велику роботу по вивченню Межигірської спадщини. Є попередня домовленість  про майбутню співпрацю, про їхню доповідь на нашій черговій конференції.

Треба разом працювати, а не воювати.

До речі, у нас є досвід спільної роботи. 1998 року ми зробили виставку  яка об‘єднувала наші два народи. Російська сторона виставили свої унікальні ікони з емалі, а ми привезли українські писанки і майстриню з писанкарства. До писанок було ціле паломництво!  Кубанці  вперше побачили  і самі писанки, і техніку цих виробів. Приймали нас дуже тепло і щиро. Сподіваюсь, що зробимо ще не один спільний проект…

- А які висновки Ви зробили після  подорожі до Франції?

 - Мене запросили до міста-побратима  Санс - в   минулому році звідти   приїздили  представники на нашу музейну конференцію. Я дуже їм вдячна за їхню гостинність, за можливість побачити музеї Франції. Висновки  не дуже втішні. Україні треба більше інтегрувати нашу давню історію по світу. Необхідно почати діяльність хоча б у тих країнах, де наші предки залишили вагомий слід у їхній культурі.   Ми можемо співпрацювати з науковим світом Угорщини, Франції, Норвегії, Швеції, Польщі та іншими європейськими країнами, куди ведуть шляхи Великого київського князя Ярослава Мудрого.

На мій погляд, нашій країні треба більше  уділяти уваги саме періоду Київської Русі, коли ми були великою і могутньою державою і впливали на історичний розвиток півконтиненту.

 - Як держава відзначила ваш  ювілейний рік?

- Ми отримали кілька Почесних грамот.

Але справа не в нагородах! Нам конче необхідно отримати статус національного, аби захистити святу землю від чергового кланового розподілу.  Нам вдалося за ці роки зберегти кілька історичних місць. 2008 року ми утвердили історичний ореал міста, який увійшов до генерального плану забудови Вишгороду. Готується документ по затвердженню меж Заповідника в Державній службі охоронної спадщини України.  Зараз  ми вистояли і перемогли.  А чи вистачить  у нас  сил і повноважень у майбутньому?

Звичайно, у нас є чимало інших проблем.  Та ми продовжуємо працювати.  Нашим відвідувачам, туристам, не цікаві наші проблеми! Вони йдуть, аби доторкнутися до історії, відірватися від суєти сьогодення. І ми стараємося їм допомогти!

Чекаємо добрих людей у Вишгородському заповіднику! Приїздіть!  Це зовсім поруч із Києвом!