Педальний кінь та декоративне жито Пирогово

 Кілька місяців тому в Національному музеї народної архітектури та побуту України була проведена перевірка, за результатами якої з’ясувалося, що з території безслідно зникло п’ятеро музейних коней.

Досі ніхто не знає де вони…

    Музейні коні були єдиними тваринами у найбільшому в Європі музеї під відкритим небом. Тепер там не має жодної тварини окрім… декількох собак та здичавілих котів! Але із транспорту з’явилися англійські педальні ровери (велосипеди по-нашому). Та, власне, мова йде не тільки та не скільки про коней.

   За півроку не було виділено жодної копійки на придбання матеріалів для реставраційних та ремонтних робіт.  За технологією зберігання архітектурні об’єкти мають бути в полі постійної уваги спеціалістів, кожен втрачений день, тиждень, місяць наближує до зникнення цих унікальних експонатів. І, як результат, на більшості старовинних будівель протікають дахи, ушкоджуються інтер’єрні експозиції, догнивають дерев’яні конструкції, що не захищені спеціальним покриттям.

  Цієї зими під вагою снігу завалився дах в крупорушці XIX ст. (

«крупорушка» – спеціалізована будівля, де розміщувався пристрій, що «звільняв» від оболонки зерно гречки, проса, пшениці та ін.).  Під «мудрим» керівництвом провалений дах просто підперли дрючками та й на цьому заспокоїлися. Подібних будівель на Україні не залишилося…

   З березня цього року зупинився єдиний в музеї автобус, що виконував функцію «розвозки». Тож тепер всі працівники музею добираються до роботи власними силами. Слід наголосити, що переважна більшість співробітників – це досить літні люди, а деякі з них працюють в закладі з моменту його створення. Тож уявімо собі 70-літню людину, що їде на роботу через все місто, а потім ще йде пішки від входу до адмінкорпусу (а це біля двох кілометрів!). Тож привілеєм автомобільного пересування користуються лише бухгалтер та директор музею. До речі, новий директор з’явився лише рік тому. І хоч із його приходом виникла надія на покращення ситуації в музеї та пройшло більше року, а справи не покращилися, а навпаки – погіршилися.

Довідка: Попередній директор Музею Микола Ходаківський був звільнений восени 2006 р. після низки пожеж на території Музею.  За обставинами, що склалися, директором був терміново «обранний» П.М. Федака. Фактично виборів нового директора не відбулося. На зборах частини наукового

коллективу  Музею було поставленно фактом – «оце новий директор, його рекомендовано ІМФЕ (Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського), Інститут цю кандидатуру вже підтримав, погоджуйтесь».

(За матеріалами сайту «Музейний простір України»:

 http://prostir.museum/publications/ua?id=630).

    До всіх негараздів директор виявився неймовірно конфліктною людиною. На підсумковій нараді колективу пан Федака зневажливо назвав технічний персонал закладу (а це більша частина колективу) малоосвіченою категорією…

    Тож наразі триває протистояння між колективом Національного музею народної архітектури та побуту України та директором Павлом Федакою.

Власне, непорозуміння виникли ледь не з першого дня, як новий керівник приступив до виконання обов’язків.

 Зразу за центральною брамою музею відвідувачів зустрічає житній лан.

Так склалося, що з моменту заснування закладу житом засівалася певна частина території. Десятиліттями колосилося стигле жито як символ українського добробуту, що власне й використовувалося для потреб музею: зерно згодовували коням, а солому використовували для покрівель будівель.

Цього року врожай жита просто «небувалий». Власне, де жито а де бур’ян відрізнити було складно. От і запитують московські туристи  в одного співробітника: «А что єто у вас, рожь? Почему такая слабенькая?» На що кмітливий чолов’яга відповів, что єто дєйствітєльно рожь, но дєкоратівная, а по-єтому малєнькая и похожая на бур’ян, панимаєтє…