Група антигламурних музеїв

Ми ризикнули розпочати експеримент. Створили групу антигламурних музеїв, яка спробувала розвідати нові напрямки у музеєзнавстві. На сьогодні в струнких антигламурних лавах Музей слідопитів, Музей козацької страви і Музей булатної зброї.

Можливо, найближчим часом, до групи приєднається ще кілька музейних закладів, скоріш за все з приватною формою власності.

 Отже, ми вирішили кардинально змінити уявлення про музей, як щось застигле, консервативне, нецікаве.

Першим вдалим проектом виявився Музей слідопитів, який оснований на колекції «Іржаве обличчя війни» Володимира Даниленка з Нових Петрівців. Ми спробували відтворити базу так званого радянського «червоного слідопита». Відмовилися від усіх новомодних штучок. Максимальний реалізм. У дворі обладнали навіс, де зібрано найрізноманітніше іржаве залізяччя часів Другої світової війни. Залишки танків, літаків, гармат, автомобілів…

На другому поверсі гаражу більш цінна частина колекції. Каски, залишки зброї, особисті речі, знешкоджені міни, снаряди, патрони…

Все зберігається у такому вигляді, як було знайдено на місцях колишніх боїв на Лютізькому плацдармі і під час оборони Києва.

Чесно кажучи, створивши сайт музею http://sledopit.do.am/   , давши коротке повідомлення для преси, ми не очікували такого валу цікавості провідних ЗМІ!

Музей слідопитів відвідали практично всі провідні телеканали, кореспонденти найвпливовіших газет, інформагенцій…

Було розроблено спеціальний екстрім-тур. Початок з огляду Музею слідопитів, а потім виїзд до зруйнованих і вцілілих ДОТів, майстер-клас з пошукової роботи з металодетектором. Діти, які першими побували на маршруті, сприйняли ту екскурсію як захопливу пригоду…

Для преси ми організували пошуковий загін журналістів-слідопитів, куди увійшли відомі люди медіа…

Музей слідопитів вважається одним з найекзотичніших закладів як Європи, так і України. Вдячні Новопетрівському сільському Голові Радіону Старенькому за підтримку, розуміння і легалізацію музею!

  Нині на розгляд депутатів  президентського села Нові Петрівці подані документи на легалізацію ще одного ексклюзивного проекту – Музею козацької страви Олександра Кочубея.

http://strava.do.am/

Музей козацької Страви являє собою нетрадиційний гротесковий погляд на музейну концепцію як таку. Анти-гламурний характер музею гармонійно існує в одній культурологічній площині  з класичними формами музейних установ та логічно їх доповнює.

Експонати музею – реальні козацькі страви, що існують «тут-і-зараз», як пісня, яка є поки звучить. Такі експонати не залежать від спеціалізованого приміщення, державного фінансування чи умов зберігання, їм не страшні грабіжники чи вандали. В той же час вони є не менш важливими ніж експонати зі срібла чи бронзи, кераміки чи скла.

Козацька Страва, приготована досвідченим кошоваром (від слова Кіш) уособлює в собі всю велич і могутність українського народу, силу його Духу, повагу до Предків та єдність із Природою, неоціненні дари якої є її складовими.

Таким чином, Страва є однією з форм культурного надбання народу, будучи водночас об’єктом і матеріальним і духовним.

Особливу увагу привертає постать кошовара, що ї є носієм культури Страви, який є не просто кухар, – це справжній козак-характерник, знавець   трав і костоправ, мистецький  воїн і оповідник, людина, яка залагодить будь-яку справу, поважна особа в громаді, з яким радилися і ніхто ніколи не сварився.

Творення Страви – частина родового обряду, що завершувався спільним вживанням цього неперевершеного творіння. Таке дійство було направлене на єднання СІМ’Ї – ОБЩИНИ – РОДУ – ПЛЕМЕНІ – НАРОДУ.

Обидва музеї діють на правах відділів при часописі «Музеї України».

Не можна оминути увагою нашу особливу гордість – Музей булатної зброї Володимира Остаповича.  http://bulat-museum.do.am/

Інженери центру «Булат НВР» розгадали секрет виготовлення булатної сталі. Навіть навчилися виготовляти з неї унікальну холодну зброю, що має неймовірні ріжучі властивості. Створено оригінальну колекцію.

Зрозуміло, багато речей побувало в руках відомих діячів сучасності, фігурували у кількох геополітичних подіях…

Наприклад, під час виготовлення легендарного Меча Революції, таємниче загинуло два майстри…

Була ще історія з шаблею Мазепи, Мечем Кучми…

Спільно ми провели єдину виставку «Романтика булатної зброї», що мала великий успіх. Нині думаємо, де розгорнути постійну експозицію. Адже музей розгорнуто аж на дальній Троєщині у промисловому приміщенні біля озера…

  Журналісти, які добираються у таку далечінь, мають можливість побачити не лише колекцію, а й майстерню. Підійти до ковальського горну… Тут теж лише строга чоловіча естетика. Практично ніяких прикрас, спеціального виставкового обладнання…

Вже декілька раз особливо просунуті журналістки говорили, що наші проекти мають демонстративне антифеміністичне забарвлення. Хоча, ніхто з музеєтворців про це не думав. Всі живуть у нормальних шлюбах, виховують чи вже виростили дітей. Майже всі дружини залучені до процесу.

Ясно, що жінки не дуже сприймають археологічні дослідження Музею слідопитів, не розуміючи значення іржавого військового залізяччя. Холодна зброя ще й з булатної сталі теж не в центрі уваги дівчат.

Спостерігаючи за роботою Сашка Кочубея, слухаючи його розмови з жіноцтвом я зробив цікаве відкриття – сучасні жінки не розуміють що то таке – куліш! Як його готувати, чим куліш відрізняється від борщу, скажімо! Більше того, чоловіки вже пару століть не допускають жінок до готування їжі в казанах на живому вогні! Спитайте у мисливців чи рибалок!

Приготування їжі в казані на живому вогні – то є древній енергетичний ритуал!

Сучасні дівчата це відчувають інтуїтивно. Але, не можуть зрозуміти до кінця, бо виховані на гламурній естетиці обладнаної електронікою кухні. У чоловіків вмикається якийсь сектор глибинної генетичної пам’яті. Живий вогонь, казан. Куліш. Запах. Булатна зброя…

Кілька разів ми проводили спільні акції Музей слідопитів, Музей козацької страви, Музей булатної зброї. То треба бачити і відчувати!

Уявіть: ліс, багаття, казан. Міношукач. Щуп, лопати. Розкопки. Булатні ножі, що легко січуть суху деревину…

Оце і є музейний антигламур у нашому розумінні. Певна форма музейного інтерактиву.

Зрозуміло, ніякої конкуренції великим  знаним музеями з прекрасними приміщеннями в центрі, туристичними потоками, фінансуванням, антигламурники не витримають. Та і не маємо бажання з кимось боротися.

Наші розробки цікаві власникам маленьких приватних музеїв. Господарям садиб сільського зеленого туризму. Співробітникам туркомпаній, які розробляють і утримують власні оригінальні маршрути.

Зрозуміло, повторити Музей булатної зброї ніхто не зможе. То єдиний у світі подібний заклад.

А от створити щось схоже на Музей слідопитів чи Козацької страви – елементарно. Треба просто трохи креативно подумати. Знайти якусь оригінальну цілісну колекцію. Розробити концепцію. І в путь! Наша поки що маленька антигламурна музейна група відкрита до співпраці! Можливо, скоро станемо великим організованим угрупуванням…

Музеїв повинно бути багато. І як мінімум, вони повинні відрізнятися один від одного…