Під дахом Міністерства культури готується наймасштабніша афера століття!

Хтось з нас задумувався, чого вартує музейний фонд України? – Найприблизніший підрахунок показує, що його вартість у декілька разів більша, ніж золотовалютний резерв Нацбанку!

Хто ж розпоряджається сьогодні цими незліченними скарбами? Та чи є вони під надійною охороною та чи обліковані належним чином? Усі ми чули скандали, пов’язані з підміною та зникненнями видатних шедеврів мистецтва у найвизначніших музеях світу – Луврі, тощо. Хтось чув про щось подібне в Україні? Якщо ви думаєте, що нас ця біда оминула, раджу побувати на дачі Пшонки, у Межигір’ї Януковича (там можна побачити залишки невивезених раритетів). Можна бути певними, що приватні колекції наших можновладців типу музейного крадія Табачника, чи бувшого Президента-пасічника, що поки що недоступні широкому загалу, можуть теж порадувати око цінителів старовини.

А головним розпорядником історичної скарбнички України є на сьогодні Міністерство культури України, що очолюється такою цікавою особою, як В’ячеслав Анатолійович Кириленко, що привів за собою не менш цікаву команду. Символічно, що почав він свою діяльність з внутрішньо міністерської «реформи» – наказав познімати портрети всіх своїх попередників – а там були зображення керівників, що працювали з дня заснування відомства. Ось так – Ніхто не може стояти поруч із Зевсом! Попередні неперевершені досягнення (якщо такі є)Кириленка-депутата як голови Комісії з культури та духовності мало знайомі широкому загалу, зате він запам’ятався як ініціатор провокативного голосування 23 лютого 2014 року відміни «Закону про мови…», що було з вдячністю використано ворогами та в кінцевому результаті закінчилося кримським жахом та кривавою банею на Донбасі.

Що далі? А далі – системне нищення музейної галузі, увага від якого відволікалась примітивними PR-акціями на кшталт «чорних списків-білих списків» тощо. А тим часом на посади керівників музеїв ставляться «свої» люди, розвалюється роками сформований колектив фахівців,і – роби, що завгодно! За останні роки кого поставлено на керівництво музеями? Є фігури, що хоч віддалено нагадують М. Сікорського, Б. Возницького? – Ні, здебільшого це люди з зовсім іншим мисленням та відповідною фаховою підготовкою. Жодних відкритих конкурсів, кваліфікаційних вимог! Вимоги зовсім інші. В нашому розпорядженні є велика кількість матеріалів, що підтверджують системний підхід до освоєння нечистими на руку «фахівцями» золотоносної жили музейних фондів, але ми наведемо тільки декілька прикладів, які підтверджують підготовку до пограбування нашої з вами спадщини.

Флагман українських музеїв – Національний заповідник «Києво-Печерська Лавра»впродовж останнього часу здригається від потужних скандалів. Об’єкт вже кілька років стоїть кандидатом на виключення зі списків ЮНЕСКО, але дружній команді Михайлини-Панченка, здається, до цього нема жодного діла. Натомість вони з завзяттям диких лісових вепрів перекопують музейний простір Лаври в пошуках поживи, прибираючи все зайве на своєму шляху. Була звільнена зі своєї посади досвідчена заступник директора з наукової роботи Колпакова Валентина Михайлівна, її заступники – понижені на посадах та розкидані по інших відділах. Готується масова зачистка невдоволених, які колективно звертались до Кириленка та інших посадових осіб, включаючи Президента. У відповідь – нова хвиля репресій. На ключові посади між тим системно заводяться родичі та знайомі, без жодного урахування фаховості та кваліфікації. Далі – по відпрацьованій схемі без будь-якого конкурсу була запрошена «зручна» фірма, що проводила оцифрування фондів. Причому робилося це з грубим порушенням інструкцій, в тому числі по детальному опису кожного експонату. В подальшому це повинно допомогти з підміною артефактів (досвідчені колекціонери можуть детально розповісти, як це робиться). Усі ці маніпуляції проходили під керівництвом скандально відомої Стиренко Лілії Миколаївни. Дальша доля цих оцифрованих матеріалів теж загадкова – завідувач фондами Полюшко Григорій Васильович, або – як ніжно називає його Панченко – «наш Гріша», як дідько від ладану, сахається цих файлів (щось, напевно, знає?!), тому вони чомусь зберігаються в бухгалтерії(?), але не в фондах.

Хвиля руйнівної роботи, запущена кириленківським міністерством, котиться музеями України. Якщо Донецький краєзнавчий музей був зруйнований прямим попаданням снарядів та пограбований мародерами, то для інших музеїв, що не потрапили в зону АТО, роль мін та снарядів виконують призначені Кириленком керівники зі своїми «зондеркомандами» – вичищається простір для масштабного грабунку музеїв.

Національний музей історії України –десятки звільнених, пачки абсурдних доган. Керівник музею коштовностей, наприклад, отримала догану за те, що виконувала інструкцію з конфіденційності даних. Цікаво, правда? Непереборна притягальна сила коштовностей, видно, зовсім запаморочила голову новопризначеному кириленківському кадру Сосновській Тетяні Вікторівні, якщо вона робить такі фальстарти?!

Музей у Пирогові – попівсько-бандитська команда отримала підкріплення в особі фінансового директора – бувшого виконроба (чи начальника ЖЕКу) Є.А.Науменка, заступника з реставрації – філолога російської мови С.В. Данкова (потужні фахівці!) та добиває конаючу інфраструктуру скансену. Надходження коштів впало в декілька разів, гроші, залишені «папєрєдніками», проїдені. Гроші з бюджету вимиваються за допомогою проведення фестивалів, витратна частина яких лягає на музей, а прибуткова – йде у кишені спеціально навчених осіб. Готується масова «зачистка» невдоволених, а у фондах,колекція яких налічує понад сімдесят тисяч примірників – показний «орднунг» (порядок) ззовні та повний «ахтунг» зсередини.

Повертаючись до Лаври, хочу навести один з показників. На момент звільнення попереднього директора, Сергія Кролевця, та приходу Любомира Михайлини (з короткотривалим скандальним перебуванням на посаді інших осіб), дохід Музею від туризму складав порядку 17 100 000 гривень. На сьогодні ця цифра складає біля 5 000 000 (п’яти мільйонів!?). Якщо додати, що частина незаконно звільнених подала до суду та виграла компенсації, які склали на сьогодні близько трьох мільйонів, постає питання: за які заслуги міністерство утримує на посадах цих лузерів? При абсолютній байдужості Любомира Михайлини вперше за багато років не було введено з першого травня по перше вересня продовжений робочий день.

Є, очевидно,інші, невідомі широкій громадськості причини цих дивних кадрових призначень на всіх рівнях. На нашу думку, йде планомірне заниження статусу музейної галузі, зачищення її від впливових осіб, з тим, щоб в подальшому зробити можливими маніпуляції з музейними цінностями. Якщо таке станеться, Україна залишиться бідною сиротою, а мантри про незалежність і духовність – порожнім звуком. Нинішній Президент, якщо допустить цей грабунок століття, ризикує побити антирейтинг Президента-пасічника. Незрозуміла в даній ситуації позиція Служби безпеки України. для якого дана проблема повинна стати пріоритетною. Вважаємо, настав час організації в СБУ особливого відділу, а у Верховній Раді – комісії по перевірці та збереженню музейних фондів – національного здобутку. - пише https://linadov.wordpress.com/2015/08/23

P.S. На підтвердження нашої думки про «зачищення» культурного простору та позбавлення культурних діячів доносити свої думки до загалу, надійшла інформація про судовий позов Національного газетно-журнального видавництва до Міністерства культури України. Не будемо вдаватись у юридичні подробиці, але суть така: своєю злочинною бездіяльністю Мінкульт позбавив можливості 2 газети та 5 журналів виходити в друк та доносити до читача позицію діячів культури. Цікаво, чи не так? Грабіжники люблять тишу.

Слава Україні!

Героям Слава!

І. Корсун