МОУ в гостях у «гіркінців» 
Східна війна змінила всіх, повернувши вектор життя на протилежний: змінилися люди, їхні долі, суспільні настрої й цінності. Війна загартовує та, водночас, оголює всю приховану ганьбу, підлоту й зраду як військового відомства в цілому, так і окремих посадових осіб, що, нажаль, є частиною системи корупції в Україні.
 Багатьох жертв молодих життів бійців в цій війні можна було б уникнути, якби українські генерали мали поняття честі, відповідальності, патріотизму. Після трагедій з Іл-76, Іловайськом та багатьох інших, коли офіцери та рядові бійці просто волали про зраду та «злив» вищого військового керівництва, винні у цих безчинствах залишалися на своїх посадах, не будучи покараними, а самі розслідування все затягувалися (власне, як і досі не названо імен злочинців проти Майдану!). Численні журналістські розслідування щодо зрадництва «п’ятої колони» на службі Кремля в Міноборони сприймалися керівництвом держави та відповідними органами «крізь пальці» - генерали продовжували працювати, заробляючи на «договорняках» у цій війні шалені гроші. 
Хоча, звичайно, для годиться, ритуально вони приходять вшанувати пам'ять загиблих. Власне, в цьому й полягає найбільший цинізм цієї війни, яким абсолютно офіційно продовжують годувати українське суспільство, не дивлячись на неспростовні аргументи здорового глузду й совісті. 
20 травня в головному музеї Міноборони, який очолює ставленик міністра Лєбєдєва, колишній керівник радянського військово-історичного клубу В.Таранець, відкрили виставку про війну на Донбасі, яку нарешті спромоглися хоч якось організувати. Абсолютний непрофесіонал, який випадково потрапив до музею, після виру протестних подій 2014 р. та втечі самого Лєбєдєва терміново змінив покровителів, яких в Міноборони залишилося ще чимало. Адже на всі посади ставилися «люди Лєбєдєва», а патріотично налаштовані офіцери звільнялися. Така ситуація склалася і в Національному військово- історичному музеї, де фактично в липні 2013 р. було усунуто фахівця та керівника музею В.Карпова. Самого Таранця вже представляв не хто інший, як тодішній виконувач обов’язків Директора департаменту соціальної та гуманітарної політики Міноборони Олексій Селіванов – нині всім відомий кримінальною справою за пряме фінансування сепаратизму! Так от, до директора музею В.Таранця, покровителями якого донедавна були С.Лєкарь, В.Захарченко, лєбєдєвський сват генерал О.Шутов, і який є колегою самого Гіркіна-Стрілка та ревно захищав «беркутят» в приміщенні музею взимку 2014 р., активно на всі заходи ходить нинішній «покровитель» – цілий заступник міністра - Петро Мехед. Особа досить неоднозначна, який після скандального звільнення в 2008 році, раптово з’являється в Міноборони після втечі Лєбєдєва з претензією на найвищу посаду! В журналістському розслідуванні А.Бабінець «Чорний список Української армії» Мехеда називають не інакше, як «товариш російських шпигунів», використовуючи в якості доказів документи часів його діяльності на посаді директора Департаменту міжнародного співробітництва, коли «кремлівські друзі» мали необмежений доступ до всієї можливої інформації. Активну присутність в якості ідейного натхненника виставки проявляв Таранцевий заступник – Я.Тинченко –теж реконструкторський побратим Гіркіна та ревний товариш і шанувальник покійного Бузини. Щоб довго не розмірковувати про пафосно-гарні слова Тинченка, нагадаємо просто його риторику недавніх висловів: «- Сейчас никто с уверенностью не может сказать: инициировал ли лично Путин войну на Донбассе, или только подливает масла в огонь? »; - «В отличие от наших правосеков-ярошев, у русских патриотов всегда была концепция, что какая бы плохая у них армия не была, они обязаны туда идти и служить»; - «Когда внутренние войска и подразделения «Беркут» сначала стоят на стороне Януковича, а потом они должны служить победителям…Они перестают функционировать и разваливаются. И эти люди, после того, как в них плевали, кидали коктейли Молотова, их резали на Майдане, после этого они должны служить новой власти так, чтобы спасать эту страну»; (http://politica-ua.com/kto-na-samom-dele-voyuetna-vostoke-ukrainy-vsya-pravda-o-strelke/) То чи можуть змінитися погляди таких людей, які звикли мислити іншими категоріями? Але найбільше здивування викликала присутність екс-голови служби зовнішньої розвідки М.Маломужа. Ще рік тому кандидат в президенти Маломуж ревно виступав, викриваючи все реконструкторсько-радянське шапіто в якості інструменту ідеологічного впливу, пройшовшись конкретно по факту присутності Гіркіна в Києві: «перед тим він під псевдонімом Стрелков був організатором історичної реконструкції звільнення Києва 6 листопада 1943 року, де сам виступав у ролі радянського кулеметника. Як бачимо, він вжився в образ і переніс боротьбу з фашизмом у сучасне життя України. Не виключено, що під час реконструкції звільнення Києва він відпрацьовував також тактику сучасних терористичних операцій» (http://narodna.pravda.com.ua/politics/5378306e319bd/). То як же так, шановний Миколо Григоровичу? Спочатку ви писали гнівні відозви, а же через рік Ви прийшли в музейно-реконструкторський осередок і вітаєтесь за руку з Таранцем, який і запросив Гіркіна на цю реконструкцію в Київ, де вони разом й стрибали по троєщинських ярах! Як таку позицію можна зрозуміти всім нормальним громадянами країни?! Це не те що «подвійні стандарти», а верхня межа цинізму, яка нівелює мораль та будь-яку авторитетність! Може, після цього хтось Таранця ще й орденом нагородить? Проте його незаконне призначення до музею та подальша розповсюджувана брехня в МОУ потребують окремого судового розгляду, які і справи щодо деяких посадових осіб гуманітарного Департаменту, які закривали очі на відверто злочинні дії В.Таранця в музеї, до фондів якого були запущені колекціонери та шахраї. Таким чином, Міноборони відверто прикриває гіркінських посібників, злочинців, які незаконно обіймають посади національного закладу культури, займаючись попутно корупційною діяльність (прокуратура теж ігнорує ці дії!) та проводять відверто антиукраїнську політику. Перебування В.Таранця в національному музеї МОУ – це те ж саме, як розповсюдження кремлівського рупору – газети «Вести», які зомбують українських громадян. Ніби й нічого особливого, як кажуть всі пересічні кияни, але вдало розставлені акценти роблять свою чорну справу. Так само й в музеї: ніби й вшанували пам'ять полеглих українських військових, але в компашці вірних реконструкторів-гіркінців, кремлівської «п’ятої колони», які й надалі більше керуватимуться не національною патріотичною ідеєю, а вірою в радянську «звєзду». Тому й демонтовані експозиції в музеї, які представляли витоки українського воїнства, його вікову боротьбу за незалежність та Українську державу. Натомість громадянами пропонують «проковтнути» ще зі сходів, виставку про чеські легіони, оглянути панорамні банери про російську царську армію часів Першої світової, про адепта союзництва з Росією П.Скоропадського. Хтось скаже – нічого особливого, але насправді відбувається величезна маніпуляція та «промивка мізків» в потрібному для цього напрямку. А великі керівники Міноборони цього ніби й не розуміють і не бачать,чи не хочуть… Відтак виставка про війну на Сході губиться десь аж на верхньому поверсі, а йдучи до неї, необхідно попутно «смакувати» всі представлені «руськомирські» ідеологеми. Але ж, вибачте, це музей національний, а не приватно-кишеньковий колекціонера Таранця, аби він представляв вибіркову історію українського народу. В даному разі дуже складно говорити про офіцерську честь високопосадовців Міноборони (швидше – про її відсутність), які не просто тримають таких людей на посадах, але й запросто з ними ручкаються, ніби й нічого не траплялося, перекреслюючи своїм колабораціонізмом та «договорняками» пам'ять сотень загиблих за українську землю. Співробітники музею