"20 березня 2013 року буде проведено прес-конференцію з приводу попереднього замовленого сюжету «дружньої» журналістки, і її аморальні витівки ми покажемо на всю Україну!!!", - під таким гаслом розлетілося замовчуване запрошення на прес-конференцію гендиректора Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» Павла Довгошия. Подія ініційована як спроба показати іншу сторону скандального питання довкола "купівлі - продажу" музейного експоната за 50 тисяч у.о. Сюжет, про те, як журналістка проекту "Гроші" (телеканал 1+1) Аліна Стрижак зуміла домовитися з очільником одного з найбільш визначних музейних комплексів України одержав неабиякий резонанс - аж до тимчасового усунення гендиректора з посади на час розслідування справи.

Що ж, вислухати гендиректора святая святих для журналіста. Однак часом це зробити достатньо складно, адже журналіст (і таке буває) позбавлений інформації про подібні брифінги. На щастя, в Україні ще не забуто правило Б-Б-С (баба-бабі-сказала). До речі, журналістка телеканалу 1+1 так само практично неочікувано з'явилася на прес-конференції, тут спрацювало одвічне правило: перевіряй інформацію. Бо у Переяславі офіційним місцем зустрічі назвали Укрінформ, а виявилося, що це таки в іншому інфорагентстві відбуватиметься прес-конференція(в Інтерфаксі). Для чого ми розказуємо цю кухню? Після минулорічних музейних скандалів прес-конференція на три журналісти (до нас долучилася журналістка з Інтерфаксу - господарі приміщення), здається, аномальним явищем. Особливо, якщо у тебе кілька разів перевіряють посвідчення. При цьому, в кімнаті на тебе чекали понад 20 працівників самого заповідника. Отже, якби ми таки - за очікуваних обставин - не прийшли, то прес-конференція і пояснення гендиректора відбулися б для своїх працівників і виключно для своїх, адже ні представників Мінкульту, ні представників музейної ради, ні представників Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв на заході не було. 

Водночас постає питання, для чого до Києва стягати стільки працівників заповідника? Невже не можна було виправдальну промову провести на роботі? Іще цікаво, чи всі працівники у середу мали вихідний? Одразу ж зазначу, що кілька музеїв комплексу "Переяслав" справді вихідним мають середу. Сподіваюся, що це саме вони виявили бажання у свій вільний від роботи час проїхатися до столиці.

Тепер по факту зустрічі. Під час прес-конференції Павло Довгошия кілька разів наголошував на тому, що за час свого перебування на посаді гендиректора ініціював низку перевірок фондів Заповідника, які десятиліттями не відбувалися в музейному комплексі. Ці перевірки ще тривають, а відтак гендиректор наголосив, що ще не може оприлюднити інформацію, скільки експонатів зникло з музею. Виявляється, він має відповідну вказівку Міністерства культури. Водночас пан Кривошия розповів і про те, що разом з УБОЗ провів низку "операцій", завдяки яким до Заповідника повернулася N-нна кількість музейних експонатів (знову ж таки розповідь не супроводжувалася цифрами, бо гендиректор не має права розголошувати інформацію, уже за вказівкою УБОЗу).

Що ж до власне "50-тисячної історії" з журналісткою, гендиректор пояснив, що мав вказівку від працівника прокуратури поговорити з панею, щоб викрити її кримінальні мотиви і дії. Що й зробив Павло Кривошия. Він підкреслив, що так само, як і Аліна Стрижак, він проводив власне розслідування з метою убезпечити заповідник від крадіжки.

На моє запитання, чому під час розмови з журналісткою-аферисткою Павло Кривошия, після настанов працівника прокуратури не записував компромат на людину, пан Кривошия розповів, що 15-20 хвилин (власне стільки хвилин чекала Аліна Стрижак на повторну аудієнцію в гендиректора, аби все ж дійти згоди у питанні купівлі-продажу) вони не встигли знайти пристрій для запису (мабуть, забули про таку функцію у найзвичайнісінькому мобільному телефоні). А на запитання, чому працівники музею і власне Павло Олександрович не викликав наряд міліції для затримання шахрая, Павло Олександрович пояснив, що для цього треба було написати офіційну заяву (а тепер, шановні читачі, згадайте, що гендиректор співпрацював з УБОЗом протягом трьох років й успішно співпрацював). Що ж, щось у цій історії багато темних місць, особливо, коли здогадуєшся, як з'явився образ працівника прокуратури - адже Богдан Панченко, прокурор Переяслав-Хмельцького, - чоловік юриста заповідника Тетяни Панченко. Цікаво, чому все ж заява про незаконні дії журналістки з'явилася вже після трансляції сюжету на телеканалі?

Чи не тому, що керівництво все ж сподівалося на повернення до музею шахрайки, аби взяти її "сполічним"? Я не здивуюся, що такий план готувався у кабінеті гендиректора разом із УБОЗом - при таємній секретності. І нам про це скажуть у присутності всього колективу заповідника, однак бажано без свідків-журналістів.

Зазначу, що наприкінці прес-конференції Павло Кривошия звернувся до всіх очільників української держави - від Президента до керівника СБУ - аби ті захистили його як керівника і фізичну особу, а також його колектив і родину від фізичної розправи, переслідувань, наклепу... Дозвольте не коментувати це прохання. Подивіться на нашу колегу Аліну Стрижак (мені важко уявити, яку загрозу вона може завдати, а може й може? Жінки в Україні непередбачувані).

Такий детальний опис ситуації і ходу "закритої прес-конференції" насправді постає не для захисту журналістки, бажання стати по один бік з колегою. Як не цинічно це звучить, хотілося б почути справді адекватні пояснення, а не вигадані історії від очільника заповідника і навіть стати на захист музейника. Однак не виходить. І на це є об'єктивні причини.

Водночас висновки влягаються у цілу низку запитань:

1. До Міністерства культури України:

- Коли в українських музеях буде проведено чесну перевірку на присутність і відсутність музейних експонатів - не для галочки, не для прикриття чиєїсь репутації?

- Коли громадськість поінформують про реальну картину в музейній справі?

- Як довго нефахівці очолюватимуть стратегічні музейні заклади? Допоки триватиме реорганізація музейної галузі, за якою криється хіба що звичайнісінький дерибан?

2. До представників галузі:

- Може, варто виписати Кодекс професійної етики музейника і (sic!!!) дотримуватися його? До речі, Вам же відомий Кодекс музейної етики від ICOM?

- Чи не на часі почати говорити про Ваші проблеми, а не потрапляти на гачок до влади, керівників, розпорядників коштів, політиків, бізнесменів?