Але окрема мова – про домашніх і свійських тварин у музеї. Ще на перших нарадах, коли піднімалося питання про чотирьох коней - єдиних представників свійських тварин у закладі, директор був категоричним: коней списати та здати на м'ясо! Колектив спочатку сприймав ці дивні заяви як некомпетентність, або невдалий жарт, але невдовзі після нового 2010 року коні разом з лошатком таємниче зникли… Півроку потому дирекція грала в мовчанку та списувала корми на неіснуючих коней(!) Потім, коли мовчати вже стало незручно, почали призначатись комісії. Одні з них констатували, що коней нема, інші десь ніби-то впізнавали музейних коників біля чужої конюшні(!) в полі(!) з відстані у півкілометра(!) – як на мене, чистісіньке окозамилювання! Нарешті, майже через рік, коли вже приховувати пропажу коней не було можливості, були для порядку написані заяви в міліцію. Міліція для порядку відписалась, що порушувати кримінальну справу вона не буде… А де ж державне майно – чотири дорослих коника і лошатко? І навіщо директору так довго було потрібно було приховувати пропажу коней ТА СПИСУВАТИ НА НИХ КОРМ? Для того, щоб вони звикли до нових господарів, чи, може, щоб з них встигли виготовити ковбасу?

Залишились на музеї котики та собачки. Усі вони мають імена, свою територію, зустрічають працівників музею, які кожен день приносять їм клунки з їжею… Та намагаються відпрацьовувати своє перебування на музеї – коти ловлять мишей та щурів, собаки вночі стережуть територію… Але тепер, покінчивши з кіньми, Федака взявся за счобак та котів – просто Шаріков якийсь! Неоціненну допомогу в цьому йому надають отамани Всеукраїнського козацького війська ВКВ – Віталій Каленяк та Анатолій Собора, які з недавніх пір прилаштувались на роботу в музеї. Так, у червні 2011 року генерал Каленяк разом з полковником Едуардом Корольовим зібрали на музеї одиннадцять новонароджених щенят та вивезли їх у невідомому напрямку. На настирні запитання небайдужих працівників музею, куди вони поділи щенят, генерал повідомив, що здав їх у притулок – брехня! У притулку нам відповіли, що жодних щенят їм не здавали. Потім генерал з полковником повідомили ще кілька версій, але усі вони виявились брехливими. Ми робимо припущення, що малюків Віталік та Едік потопили. Після цієї «звитяги» генерал, як годиться, перехилив кілька чарок оковитої, його душа просила дальших звитяг, але, оскільки ворога та супостата у музеї не знайшлось, щенята закінчились, а дорослі собаки та коти утікали від генерала як дідько від ладана, Віталій Петрович спочатку пару раз заїхав чоботом по рилу полковнику Корольову, а потім пішов перевертати сміттєві баки на експозиції «Буковина»! Це, звичайно, не Дон Кіхот з вітряками, але теж подвиг. Вірний Санчо – Едік – витирав розбитого писка та ставив баки на місце. Сподіваємось, пан отаман-генерал за це нагородив його черговою козацькою нагородою. – Оце так казачество!

Вочевидь, козачки-музейники Федака-Каленяка-Собора, як хранителі древніх традицій, не признають сучасних методів контролю за тваринами та принципово заперечують різні новітні «штучки» такі, як стерилізація і таке інше… Простіше малечу потопити, а дорослих вивезти або потруїти... А те, що на місце цих собак прийдуть інші – так далеко стратегія генералів-гицлів не сягає…
Але особливість Федаки та його друзяк-козачків – ніколи не припиняти боротьби. Вже наприкінці 2011 року директор видає низку розпоряджень по боротьбі з братами нашими меншими, де ставиться задача очистити територію музею від чотириногої живності, щоб нічого не заважало директору почувати себе хазяїном території та царем природи. Активну участь в цьому приймає його заступник – генерал-отаман Анатолій Собора. В планах, які він озвучив, є відловлювання та вивезення цуциків далеко за межі музеюта міста, щоб вони спробували адаптуватись у дикій природі. Креативні ідеї козачества знаходять безумовну підтримку директора музею. Хотілось би, щоб хтось адекватніший дав оцінку їхнім діям – адже жорстоке поводження з тваринами мало не стало причиною відмови нам у проведенні Євро-2012! Тож є шанс, що влітку 2012 року на наших нових стадіонах ми зможемо побачити замість європейських футбольних грандів лампасне козачество, по сумісництву гицлів і конокрадів!

P.S. У висновках міжнародних експертів з музейної справи, який був наданий фондом «Розвиток України» Ріната Ахметова, було сказано, що невід’ємною частиною українського побуту є свійські тварини – корови, коні, вівці, воли… Мабуть, директор та його «вірні» ще не дочитали до цієї сторінки…

P.S.S. Любов до тварин у козацького керівництва музею розповсюджується і на працівників. – Ні, їх поки що не топлять і не вивозять в ліс. Але за весь час перебування у музеї бравої команди ними абсолютно нічого не було зроблено для покращення умов роботи працівників, або зручності відвідувачів. Зате собі, коханим, вони обладнали окремі кабінети, сигналізацію, щоб їх, бува, не вкрали та особистий транспорт, який би возив їхні лампасні сідниці. Українці, а ми не доживемо до того дня, що завдяки цим Шаріковим слово «козак» буде викликати лише зневажливу посмішку?
І. Корсун