Битва за музеї: Пирогівсько-переяславський плацдарм - Общество - Каталог статей

Битва за музеї: Пирогівсько-переяславський плацдарм Музейні новини останній час нагадують зведення з фронтів: виселення музеїв з Лаври, евакуація у невідомому напрямку Музею Києва, рейдерські захоплення та привласнення музейних приміщень та заповідних територій. І це у Києві, в центрі! Якщо тут офіційна влада не може, (або не хоче?) захистити культурні надбання нашої великої нації, то що робиться на периферії? Хто може зупинити просування орди, яка нищить нашу культуру? Тільки ми з вами, люди, яким не байдуже майбутнє наших (і їхніх) дітей! Саме у нас, українців, величезний історичний досвід самоорганізації та громадського самоуправління. Багато хто з вас іронічно посміхнеться: чи є у нас сила, яка може перебороти силу нуворишів, що дорвалися до влади та грошей і ніяк не можуть натішитись своєю могутністю? Що ж, запрошую Вас на екскурсію до двох музеїв: Національного музею архітектури та побуту України, в народі більше відомого як Пирогів та Переяславського музею-заповідника. Частина 1 Пирогів – зона Небезпечних вітряків. Національний музей народної архітектури та побуту України сьогодні нагадує чорнобильську зону: багато архітектурних об’єктів стоять закритими, окремі ділянки лісу стали непролазними, до вітряків з поламаними крилами або до керату в зоні Полісся краще не підходити: небезпечно для життя. Дякувати добрим людям, що обгородили їх стрічечками! З побутом (адже у назві Музею є й слово «побут») – взагалі не склалося: де можна сьогодні у Музеї побачити роботу ткаль, вишивальниць, гончарів? Я вас заспокою: нійде. З домашніх тварин у скансені чудово представлені лише напівбродячі собаки та коти. Коні, які зникли у невідомому напрямку на початку минулого року, так і не знайшлися (А що? Коні – з возу, бабам легше!). Усе починалось оптимістично: у травні 2009 року у пирогівський Музей привели «за ручку» нового директора Федаку Павла Михайловича. Виглядав він ніби-то порядно: все життя після філологічного факультету Ужгородського університету працював у музеях, хотів захищати докторську, та й не приїхав на «Мерседесі», а прийшов у порепаних черевиках… Колектив зітхнув з полегкістю: безвладдя, яке «очолювала» в.о. директора Василенко Т.М., уже порядком всім набридло: розтрачанняння коштів, як бюджетних, так і спонсорських (а яка, в принципі, різниця?), «творчий тандем» головного бухгалтера та заступника директора, які раптом виявилися чоловіком та жінкою, п’яні оргії та нічні гульбиська на території якось не в’язалися з високим званням «Національний», що було присвоєно Музею. Спочатку новий директор ходив по Музею, сидів у кабінеті та не втручався в події, а тільки вряди-годи сміявся своїм дивним сміхом, а потім вирішив узятись до роботи, але так, як він це розумів – дещо своєрідно… Можна довго розповідати про подвиги «маленького безжального загону», який склався з нового керівника та кількох його прибічників: ганебне переслідування директором своїх заступників, незаконні звільнення працівників, перешкоджання діяльності журналістів та інші «фокуси» новопризначеного керівника з далекого Закарпаття (про це досить багато писалося в пресі та Інтернеті). Те, що ця людина запросто могла назвати одну з найбільших категорій працівників «малоосвіченою», а людей, які просили, згідно Трудової угоди, забезпечити їх перевезення службовим транспортом, «покидьками» та «сволотою», може видатись кумедним, але не для працівників, які кожен день стикалися з цим «космосом»… В той же час групка вірних прибічників Павла Михайловича нічим не займалася (в тому числі своїми прямими обов’язками ), а писала відкриті листи на підтримку «першого фахового» директора та лобіювала його на всіх доступних їм рівнях. Як результат – майже рік не велись реставраційні роботи, територія Музею в занедбаному стані, з працівників зняті практично усі надбавки, інтриганство керівництва призвело до напруженості в колективі, якої музей не бачив сорок років… В той же час «геніальний» керманич не забуває про себе – його поїздки додому в Закарпаття чомусь називаються та оплачуються як відрядження, доплати зняти з себе, любимого, рука не піднімається. Здається, ситуація безнадійна – опоненти залякані, цинізм керівництва та його приспішників перемагає. Ще трохи – і доведеться вивозити вцілілі експонати з музею, як Ліна Костенко з чорнобильської зони… Наслідки роботи «фахівця» сьогодні можна побачити не тільки по розрусі на території Музею, а й у результатах роботи групи ревізорів КРУ. Очевидно, відповідати повинні всі: і ті, хто здійснював порушення, і ті, хто їх покривав… Останньою краплею стала заява на зборах представника профспілки НАН про те, що дійсно, грубі порушення трудового законодавства на Музеї є, але втручатись вони, вищестояча організація, не збираються. Ви спитаєте – а до чого ж тут громадські організації? Так от, коли ситуація виглядала зовсім безнадійною, а музейна профспілка остаточно «лягла» під директора, в музеї несподівано для багатьох організувалася незалежна профспілкова організація «Захист справедливості», яку очолила Т.В. Таранушенко – відмінник освіти України, людина неймовірної енергії та віддана музейній справі (хай пробачить мене Тамара Володимирівна, але це не перебільшення і не дифірамби). Ця організація стала інструментом протидії свавіллю адміністрації та нищенню музею. Працівники, нарешті, змогли побачити, як повинно функціонувати професійне об’єднання трудящих, що має на меті захист трудових і соціально-економічних прав. Оперативно були підняті питання по незаконному зняттю доплат, неоплачуваній робота в святкові дні. Вперше з’явилася правдива інформація про події в Музеї. Якщо хтось думає, що все пройшло гладко - помиляється. Як можуть самодури, які за звичкою переплутали державну власність зі своєю, враховувати чужу думку, що не співпадає з їхньою. А якщо у спілкуванні пан Федака говорить про себе в третій особі (директор сказав, директор підписав), то ситуація видається зовсім клінічно безнадійною… Але в тому і сила об’єднань громадян, що вони захищають свої законні права від незаконних зазіхань. Тому, в кінцевому результаті, навіть беручи до уваги недосконалість нашого законодавства, більше шансів у працівників. Отже, прецедент, коли професійна спілка почала виконувати свої безпосередні завдання, а не розподіляти путівки (до речі, хто не знає, до розподілу путівок ПК не має відношення), створено. На сьогодні незалежна профспілка «Захист справедливості» приєднана до колективної угоди, має всі необхідні документи (яких, до речі, не має стара профспілкова організація). Отже, на черзі – конструктивний діалог з адміністрацією. Але з боку адміністрації поки що не спостерігається ознак здорового глузду (пам’ятаєте – «директор сказав…»). Пікантність ситуації додає неадекватна поведінка керівництва – воно чомусь робить вигляд, що законодавство для нього – річ, яку неможливо засвоїти, а не те, що застосовувати… За наказом П. Федаки знято інформаційний стенд, чиняться перешкоди діяльності організації. Людина у 66 років повинна знати, що, коли ти порушуєш закони, то рано чи пізно доведеться відповідати. А закон за перешкоджання діяльності профспілки передбачає до 3-х років позбавлення волі!.. Та що робити, коли людина настільки не любить громадських організацій! Та от дивина – коли у Музеї з’явилася ще одна громадська організація «Міжнародна академія козацтва», яку представляє у даному обмеженому просторі Каленяк Віталій Петрович, відношення керівництва зовсім інше. Каленяка без узгодження з Президією НАН Федака прийняв заступником директора, його структури без тендеру взяли собі охорону Музею, зараз йде активна підготовка до проведення свят, на яких Каленяк та його лампасне козацтво буде заробляти гроші… Просто якесь рейдерське захоплення об’єкту Академії наук ! Очевидно, різниця між громадськими організаціями, на яких можна заробляти гроші та які захищають права трудящих кардинально впливає на відношення до них пана Федаки! Отже, в даному випадку доведеться обирати: дотримання законних прав трудівників, або утримання за будь-яку ціну на посаді директора Павла Михайловича Федаки… Сподіюсь, в НАН вже є готова відповідь! Частину ІІ Браконьєри у Заповіднику «Переяслав» Читайте у наступному випуску! Довгошия проти Сікорського – хто кого?! За який максимально короткий термін новому керівництву Заповідника «Переяслав» вдасться знищити те, що Михайло Сікорський створював 50 років? Та хто стоїть за спиною музейних рейдерів? Вадим Логвінов, редактор сайту "Скансени України" http://skansen-ukraine.do.am/ Редактор журналу "Музеї України" Віктор Тригуб, коментар: - Чесно кажучи, вже набридло спостерігати за безпорадністю керівництва НАН України. Найбільший скансен у Європі - Національний музей архітектури і побуту України, тихо розвалюється. Колектив колотить від самодурства директора-пенсіонера. Задокументовано безліч порушень. Триває кілька судових процесів. Уже всім зрозуміло, що терміново час вирішувати наболіле кадрове питання. Дочекаємося, поки все доруйнується, а землю віддамо олігархам? Всесвітньовідомий Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав" - то взагалі ляпас всім українцям і ганебна пляма особисто на Міністрі культури! Яким чином і для чого призначили нового некомпетентного директора, що відразу знищив цілий музей, викинувши експонати до якогось хліву, а приміщення просто так віддав вкрай знахабнілій феесбіческій церкві? В колективі розкол, незаконні звільнення. Дивні призначення абсолютно лівих людей, які не розуміються на специфіці. На наш інформаційний запит прес-служба Міністерства не відповідає - мабуть соромно. Більше того, новий директор налаштував проти себе міськраду, мера, які навіть висловили йому недовіру. Нещодавно взагалі, вчинив "геройство" добряче хильнувши, сів за кермо і був затриманий ДАІ. Це директор планетарного значення скансену! Головна публічна особа міста музеїв! Як можна було призначите таке... після легенди музейного світу, творця заповідника, Героя України М.І.Сікорського? Чи нинішній керівник гарно співає Мурку на сановних регіональних дачах? Що думає робити Мінкульт з цією ганьбою? Може відповісте?
1 2 3 4 5 Категория: Общество \| Добавил: defaultNick (21.02.2011)
Просмотров: 589 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0