Поїздка до Музею слідопитів - История - Каталог статей

Сучасних дітей важко чимось здивувати. «Все бачили», «скрізь були», «все знають». Але, треба відвідувати музеї і різноманітні гуманітарні заклади. Як виявилося, всі основні музеї Києва побачили. І зоопарк, і цирк, і планетарій… А за програмою треба виїхати ще кудись…

Мій дванадцятирічний син Ростик вирішив взятися за організацію екскурсії для свого класу особисто.

Ми з досвідченим пошуковцем, директором Музею слідопитів при часописі «Музеї України» Володимиром Даниленком, стали першими жертвами дитячої ініціативи.

Кілька разів виїздили на Лютізький плацдарм, облазили десяток ДОТів. Як підірваних, так і вцілілих. Більшість варіантів забракували – споруди знаходяться далеко у лісі – не проїде автобус. Або все у такому занедбаному стані…

Врешті, маршрут спланували.

Вранці організовано розмістилися в автобус і рушили до президентського села Нові Петрівці. Дорогою згадали основні етапи Другої світової війни, поговорили про оборону і штурм Києва…

Володимир Даниленко ознайомив з виставкою «Іржаве обличчя війни», яка і складає основу Музею слідопитів.

Найцікавіше почалося потім. Малеча змогла приміряти справжні солдатські каски, пілотки, каштети, одягти гімнастерки, взяти до рук макети гвинтівок і автоматів. Почалася справжня фотосесія. Чи не кожен сучасний тінейджер має фотоапарат, в їх мобільних і фото і відео… Влаштували цілий театр…

Виїхали до підірваного ДОТу лейтенанта Новаківського, який радянські солдати героїчно захищали до кінця. Гарнізон потрапив у полон. Лейтенант вижив, повернувся у ті краї, жив у Лютежі, доглядаючі ті святі руїни…

Потім пішли на прогулянку до лісу. Діти почули як правильно себе поводити у різних ситуаціях.

Володимир Даниленко показав спорядження пошуківця, провів майстер-клас.

Дітлахи радо тягали прилад, азартно знайшовши шматок колючого дроту, кілька гільз…

Перекусили, продовживши пошуки.

Чотири години пролетіли непомітно.

На прощання подарували школярам спецвипуск газети про Музей слідопитів, десяток сувенірних гільз.

Втомлені і задоволені поїхали на Київ.

Малі вимагають продовжити подібні поїздки, відвідавши і інші ДОТи колишнього Київського укріпрайону. Як виявилося, все це їх дуже цікавить. А розповіді про війну серед соснового лісу, біля грізних руїн підірваного ДОТу, сприймаються зовсім не так як за партою у класі.

Увечері почалося найцікавіше.

Малеча повикладала свої фото з мандрівки на власних сторінках в «Однокласниках», «В контакті», викликавши зливу коментів. Вже встигли щось прочитати про Лютізький плацдарм, лінію оборони… Добровільно зробили те, що мало не з під палки вчили у школі. Хочуть твір писати…

Ми, творці Музею слідопитів, теж отримали справжнє задоволення. Адже, наш маленький заклад приймав лише журналістів, пошуковців, співробітників МНС, МВС, армії, яких цікавлять вузько направлені професійні питання. З дітьми працювали вперше. Знайшли в них вдячних слухачів, побачили щиру цікавість. Перший пізнавально-патріотичний тур в рамках експедиції «Таємниці Лютізького плацдарму» до 65-річчя Перемоги, відбувся!

Можливо, скоро загони червоних слідопитів поповняться новими бійцями…

Мабуть це і є спокійна, буденна робота з патріотичного виховання. Без фанфар, промов, мітингів і піару дрібних та не дуже начальників.

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України», Президент Музею слідопитів

http://www.youtube.com/watch?v=EFPLulSH7y0