Танки-сейфи СС ставки «Вервольф» - История - Каталог статей

Здається, знову створили першокласну історичну сенсацію. Вірніше, перевірили легенду. Є програма «Руйнівники міфів», мабуть нам час починати цикл «Ревізія легенд». До того ж, ми самі ті легенди спершу і створюємо. Можна сказати, що закінчився перший етап масштабного міжнародного розслідування таємниць Третього Рейху. Географія, склад і кількість учасників – вражають. Схоже, комусь доведеться летіти до Антарктиди. Ми ж збираємося у Вінницьку область…

Мій масовий читач сприймає подібні матеріали як пригодницький жанр. Типу нариси майбутнього гостросюжетного роману. Чимало молодих журналістів, а особливо, журналісток, напрошуються на зустрічі, просять включити їх в розслідування. Але, одна справа про все це читати, чи слухати в якійсь популярній телепрограмі, інша – реально пройти хоч один етап. У всіх цих авантюрах треба поваритися кілька років, аби повірити – справжні пригоди відбуваються. І для цього не потрібно їхати кудись на край світу. Коли стажери розуміють, з ким і чим мають справу, відразу перестрибують на інші теми…

Отож, все почалося з чуток про діамантовий танк. «Тигр» затопили в річці Рів у місті Бар. Я написав коротеньку замітку яку так і назвав «Легенда про діамантовий танк». Звичайний переказ легенди, які так люблять читачі. На жаль, на той момент я не бачив цієї статті в ДТ:

«Недавно, например, схожий интерес в райцентре Бар проявляли поисковики из другого киевского фонда — «Історичні та військові надбання України».

Два года они будоражили тихий доселе Бар, вырыв громадный котлован вдоль пруда при въезде в город. Предметом столь грандиозных поисков был затонувший здесь в 1944 году фашистский танк, предположительно «тигр». Дескать, нужен для панорамы обороны Киева, которую планируется развернуть к 60-летию Победы.

Местные власти не возражали, подписав договор на условиях перечисления 25% оценочной стоимости находки на внебюджетный счет горсовета. Однако с началом работ стоимость ископаемого металлолома стала расти не по дням, а по часам. Говорили, что оплачивающий раскопки спонсор то ли сам воевал в этом танке на нашей земле, то ли фирмач, отец которого погиб в этой «боевой единице», то ли она была построена на его средства, о чем, дескать, свидетельствует соответствующая именная табличка на танке... И что-де стоимость «реликта» такова, что в случае его извлечения горсовет получит ни много ни мало, а целых 40 тысяч долларов...

Наслушавшись подобного, власти порешили: а чем черт не шутит? И — перезаключили договор: уже на 75% стоимости «утопленника».

А поисковики и не спорили. Да хоть на все 100%! Поскольку по договору «виконавець робіт» обязывался только организовать оценку «військового трофею» экспертами Министерства обороны и ГАК «Укрспецэскпорт», чтобы в дальнейшем «оформити вручення заохоченій особі». А платить...

— У нас таких денег точно нет, как и права на подобную деятельность, — объяснил председатель правления фонда Евгений Орлов. — Мы можем посодействовать в продаже, но лишь в том случае, если Бар сам найдет заинтересованного покупателя, что и отмечено в договоре. А разные там слухи, так их ведь не запретишь.

Т.е. о панораме обороны Киева уже и речи не было, да и поисковые работы в конце концов зачахли. Землеройная техника нарвалась на ключ, который и затопил за ночь котлован глубиной в добрых 13 метров. Вместе с фронтом работ иссяк и энтузиазм поисковиков. Остались после них только следы «разрушений», которые городской коммунхоз еще долго ровнял с землей, засыпая мусором».

http://www.zn.ua/3000/3150/34416/

Пройшло чимало часу, я якось і забув про танк із Бару. З нашим ритмом життя і потоків ексклюзивів, у яких треба хоч якось розібратися, було не до цього. І без того щодня слухаємо десятки казочок. А тема таємниць Другої світової непомітно захопила всю нашу команду. Ми втяглися у полювання на картини доктора Менгеле у Альпах. Знайшли дві. Одна вже викуплена і сфотографована, друга вже практично у наших руках, інші десь поруч… Продовжується інтрига з секретним бункером СС, у дослідженнях якого під Мюнхеном, бере участь наш представник. Від лінії дослідження діяльності Донських і Кубанських козаків, що присягли Гітлеру, ми поки що свідомо відійшли… Було певне протистояння у США, Канаді, Німеччині з дивними людьми, які йшли нашими слідами впритул, демонструючи великий рівень знань та фінансові можливості…

Нарешті, загадкові ветерани, як я особисто підозрюю, КГБ, СМЕРШ, ГРУ, безконтактно вийшли і на скромний журнал «Музеї України».

Почали з шифровки із ножен кортика офіцера Люфтваффе, який раніше належав слідчому СМЕРШ, пізніше генералу і начальнику Одеського КДБ Крикунову, який з родиною загинув на пароплаві «Адмірал Нахімов». Після дешифровки, офіційно підтвердженої фахівцями поважних установ, які є у нашому розпорядженні, отримали якісь координати в Антарктиді – Земля Королеви Мод. Саме там були бази нацистів… Після кількох наших матеріалів, почався дивний ажіотаж – створено міжнародний консорціум, готується масштабна експедиція, що страшенно перелякало американців. Чомусь…

Публіка не встигає оговтатися, як ми даємо інфу про те, що в Україні збереглися архіви загадкового інституту СС «Аненербе», які СМЕРШ чи армія у 50-х роках, захопили в схроні Служби безпеки ОУН! Публікується кілька фотокопій. Скажу чесно, я не повірив. Почав вимагати підтверджень. В результаті оприлюднили чимало невідомих фактів діяльності представництва Аненербе в Україні. Вказали міста, де вони працювали. Виявилося, німці теж шукали скарби, у тому числі… Цікавих моментів було багато. Нагадали про умисні підпали 1991 року, збіжжя в УРСР спецгрупами КГБ СРСР…

Саме тоді згадали про мою замітку з танком у місті Бар.

Пішла лінія таємниць ставки Гітлера «Вервольф» під Вінницею. Настало свято на вулиці фанатів альтернативної історії.

Ми отримуємо і публікуємо якусь приблизну схему. Телефоном домовляємося про передачу пакету з доказами існування архівів Аненербе на секретну адресу. Пакет до скриньки поклали. Коли член редколегії журналу пішов його забирати, вже нічого не було. Здогадатися, хто здатний прослуховувати таку кількість телефонів і проводити оперативні заходи такого рівня, не важко. Чомусь згадався відділ розшуку скарбів, створений у певних таємних надрах… Довелося писати ще одну замітку, сенсу якої публіка просто не зрозуміла. На ранок пакет був у скриньці…

Я довго роздивлявся шифровки – второпати нічого не міг… Все примітивно. Один лист. А там інформації на десяток листів машинопису. Головне – ключ до шифру. Виявляється, і СС і Аненербе широко використовували для шифрування… іврит! Дійсно, серед вищих керівників Рейху, включаючи самого Гітлера, начальника його охорони, було чимало євреїв-сефардів і напівкровок. Нині, до речі, президент США теж сефард-напівкровка, що викликає лють ашкіназів… Але, то інша історія, яка скоріш за все, закінчиться новою війною…

…Наші попередники, які вирили тринадцятиметровий котлован у Барі, вирахували не те місце! Ключ шифру – єврейське прислів’я «Той хто сказав А, вимовив В, повинен сказати Z». Підпис під шифровкою Gez. Dr. Hohberrg. Це – ключ шифру, розроблений у квітні 1943 року, за рік до спішної евакуації Вервольфу. От лише, як він потрапив до рук СБ ОУН? Оце повороти сюжету!

Я підозрюю, що один з моїх нових анонімних друзів, колишній шифрувальник або ГРУ МО СРСР, або ПГУ КДБ СРСР. Чесно кажучи, я стикаюсь з людьми такого рівня вперше. Їх голови працюють швидше сучасних компів. І на пенсії їм явно не вистачає адреналіну…

А далі все просто. Після раптового прориву фронту, виникла загроза оточення, чого німці, після Сталінграду боялися панічно. Вони фізично не встигали вивезти з Вервольфу все, що треба. Навіть підірвати ставку Гітлера не встигли. Відійшли, підтягли підкріплення, через три дні ставку відбили, підірвали і відступили.

Якісь цінності, документи запакували у спеціальні мідні контейнери, загрузили у три легких танки з складу охорони ставки і закопали. Згідно схеми, є ще один важкий танк-сейф типу «Тигр», теж закопаний і два важких танки зіштовхнули у воду. Один у якійсь водоймі на глибині 3,5 метри, інший у річці Рів на десятиметровій глибині. Можливо, якісь закопані танки евакуювали. Возитися у березні 1944 року, в мороз, із затопленими машинами, поруч з лінією фронту, ніхто не став.

Старий есесівець, про котрого згадало ДТ, був очевидцем тих подій, або не мав схеми і сподівався лише на спогади, або не зміг підібрати ключ до шифру. Цінність того, що заховано у тих танках-сейфах така висока, що було витрачено купу валюти на хабарі, організацію робіт… То явно не діаманти – щось набагато дорожче… Якщо танки свідомо затопили, значить їх вантаж води не боїться… Вмикайте логіку!

А тепер розпочинається полювання на суперскарб століття!

Якщо я все правильно зрозумів, місто Бар – то помилка… Не сходиться… Маємо чотири танки-сейфи, закопані в певному районі. Трохи віддалік, ймовірно, ящики. Якщо навіть до них встигли добратися зондеркоманди, сумнівно, що почали б возитися з бронетехнікою. Забрали лише вантаж і ящики. Та і то, сумнівно… Значить можна знайти чотири цілісіньких німецьких танки, з цінним вантажем, якийсь тайник… Плюс два важких танки під водою з вантажем! Зверніть увагу, біля одного з них хрест і дві рисочки… Можливо легенда про двох заварених всередині есесівцях правда? Шість танків-сейфів і тайник ставки Гітлера «Вервольф»!!! Я розумію, де будуть зльоти слідопитів найближчим часом…

Придумати таке, мабуть, неможливо. Саме на таких моментах отримуєш максимальне задоволення від своєї роботи. А це ще не все.

Маємо фото ножен кортика німецького офіцера, фрагмент шифровки з координатами, можливо, бази нацистів в Антарктиді. Роздивіться! Це ж класика! Ден Браун відпочиває!

На листі газети «Сегодня» від 31 серпня 2010 року, з статею про Нахімова і кораблі. Там є підкреслений абзац з переспівом моєї публікації про кортик. На полях цікаві помітки і прізвища. Шифровка закрита карткою Віза-електрон Приватбанку. Самого кортика чомусь нема. Фото виведено на лазерному принтері…

Мої старі друзі-телевізійники, що давно слідкують за цією історією, вже не сміються, не ридають від захвату і нічого не розуміють взагалі. Я лише іронізую над ними, питаючи, як вони все це всунуть у 20-хвилинний фільм, чи трьоххвилинний сюжет. Телебачення не може проводити подібні розслідування – сіра зона. Картинки нема! Нам достатньо лише кілька фотографій…

Щиро очікуємо продовження! І бажано, не на нульовому меридіані…

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»

Передрук лише з посиланням!

http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=5272